Передплата на "Пирятинські вісті" продовжується!
 
Пошук по сайту

Меню

Останні новини

Коментарі

Товарищи, обратите внимание на номер, по которому вы звоните. Я обычный заинтере...

Вкажіть, будь-ласка, відповідно до яких Правил благоустрою (номер, дата) і яку д...

Есть у каждой женщины
Памятная дата —
В этот день ты сыну
Ж...

можно детали? Если удобно обратитесь по номеру 0662364128

Уважаемые, коммунальщики! У Вас будни, а нам каждый день праздник! Употребляя в ...

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

У категорії матеріалів: 4507
Показано матеріалів: 4261-4270

Сторінки: « 1 2 ... 425 426 427 428 429 ... 450 451 »

ЇЇ ПРОФЕСІЯ ВАЖЛИВА І ПОТРІБНА ЛЮДЯМ


Цю жваву усміхнену жіночку знають жителі усіх сіл Давидівської, Сасинівської, Грабарівської сільських рад. До неї звертаються за допомогою, коли в господарстві захворіє будь-яка худоба. І жінка поспішає на допомогу в будь-який час, адже знає, наскільки важливо надати своєчасну допомогу хворій тварині.
Лариса Рісенгін – завідуюча Давидівською ветеринарною дільницею. Без малого 30 років вона віддала цій роботі. Далекого 1981 року, після закінчення Хомутецького ветеринарно-зоологічного технікуму, приїхала вона за направленням працювати у Давидівський колгосп. Приїхала не сама - ще під час навчання у тех¬нікумі познайомилася зі смотриківчанином Анатолієм Рісенгіним. З ним пов’язала свою долю, і на Пирятинщину приїхали разом.
Спочатку Лариса Олександрівна працювала ветеринарним лікарем, потім - лікарем-епізотологом, а в останні роки очолила ветеринарну дільницю. Відповідаючи на питання, чим саме приваблює її робота ветеринара, жінка говорить:
- Професію свою люблю, адже знаю і усвідомлюю, наскільки вона потрібна людям. Буває, звісно, важко, адже доводиться відвідувати своїх «пацієнтів» у різних селах, не зважати на власний час. Останнім часом стало легше – минулого року для дільниці придбали скутер, тож тепер маю «власні колеса». Та про обрану професію не шкодую – вона потрібна і важлива.
Людмила ВОЛИК.
Фото автора.

ОСТАРБАЙТЕРКА

Село Шкурати заплетене живим намистом лісу, з гори над селом відкривається панорама частини Пи¬рятинського, Лубенського, Гребінківського районів. Сюди, на гору, часто приходили брати Андрій та Іван із своєю сестричкою Параскою вдивлятись у голубу далечінь.
Народилася Параска Семенівна 7 лютого 1925 року. Закінчила 4 класи Шкуратівської початкової школи, потім – Дейманівську семирічку.

СВЯТА МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ


Усе людське на землі від матері, від того милозвучного слова, що його першим промовив кожен з нас: «Мамо!».
Лідія Іванівна Стрихар (дівоче Попович) народилася у Пирятині в повоєнному 1948 році. Ходила в школу №1, потім закінчила 11 класів середньої школи №6. З роками маленька Ліда виросла у ставну дівчину. Дуже любила дітей. Було в себе на вулиці Жовтневій збере малечу і проводить різні ігри, доглядає за ними. Діти за нею зграйками ходили. Була в дівчини заповітна мрія – стати вихователем дітей і далека потаємна думка: як одружиться, щоб було багато дітей.

ХТО – КОГО, або ЯК ПИРЯТИНСЬКІ ПІДПРИЄМЦІ ВИГАНЯЛИ З КІНОТЕАТРУ ТОРГОВЦІВ ДЕШЕВИМИ ТОВАРАМИ

Минулої п’ятниці пирятинські підприємці, які торгують на місцевому ринку, блокували вхід до кінотеатру «Родина» у Пирятині, де у той час проходив ярмарок-розпродаж дешевих товарів.

Близько 15-ти місцевих підприємців цьо¬го дня зібралися біля кінотеатру, аби за¬боронити іногороднім торговцям продавати товари у Пирятині, а покупців нама¬га¬ли¬ся не впускати до приміщення кіно¬теат¬ру.

СІЛЬ БУЛА, Є І БУДЕ…

А всі намагання нагнітати ситуацію і провокувати людей на купівлю кількох десятків пачок солі за ціною, вищою у кілька разів за ту, яка була кілька днів тому, – це просто спроби місцевих підприємців нажитися на і без того бідних людях. Причому спроби - вдалі, адже заляканий розмовами про кризу і страшний завтрашній день народ дуже вже легко піддався паніці.
Такий висновок можна зробити з нашої розмови із спеціалістом міської ради з питань захисту прав споживачів Лілією Зубко:
- Можу запевнити усіх читачів «Пирятинських вістей» у тому, що ажіотаж зі зникненням солі з прилавків магазинів – штучний. Я особисто телефонувала на підприємство «Артемсіль» і спілкувалася з начальником відділу збуту Лідією Захаренко. Вона мене запевнила в тому, що причин для занепокоєння немає – підприємство працює стабільно. Більш того, у зв’язку з таким ажіотажем «Артемсіль» змушена працювати у дві зміни, чого не було уже досить давно. Відпускні ціни на підприємстві не змінилися, а ріст цін на сіль у магазинах спричиняють самі власники, прагнучи нажитися.

Запас, звісно, ніколи зайвим не буде і не варто «доживатися» до того, щоб не було приховано десь «у закутку» про «чорний день» пачку-другу солі. Та й «іти на повідку» у бажань власників магазинів, для яких заради наживи всі шляхи прийнятні, теж, мабуть, не варто.
Людмила ВОЛИК.
Фото автора

НЕ ТАКИЙ ВІН УЖЕ І ВІЧНИЙ, ТОЙ «ВІЧНИЙ ВОГОНЬ»

Криза впевнено і активно входить у наше життя і свідомість. Вона – на підприємствах та установах, на полицях та вішалках магазинів, на вулицях і тротуарах, на робочому місці кожного з нас.

Саме «дякуючи» їй, кілька тижнів тому погас «вічний вогонь» на Майдані Незалежності у Пирятині. За словами міського голови Дмитра Шаповала, щомісяця сплачувати 2500 гривень (адже саме стільки коштує це «задоволення») із бюджету – надто втратно. Тому міська рада і вирішила відключити вогонь від мережі газопостачання. «Газовики на поступки не йдуть - не зменшують тиск газу, аби зменшити наші витрати. Тому й мусимо йти на такий крок, - говорить Д. Шаповал. – Запалюватимемо вогонь лише на свята, такі як День Перемоги. Та ще, можливо, на кілька годин щосуботи, коли до Меморіалу Слави приїздять молодята. Іншого шляху зекономити бодай якісь кошти для бюджету не бачу».
Тож, як бачимо, не такий вже він і вічний, цей «вічний вогонь»…
Людмила ВОЛИК.
Фото автора.


ЧИ ТАКИЙ СТРАШНИЙ ВОВК, ЯК ЙОГО МАЛЮЮТЬ, або ЯК ПЕРЕБУТИ КРИЗУ?

Це питання останнім часом хвилює всіх, адже нині економічна криза гучно постукала у двері кожного українця. Про подальший розвиток подій можна лише здогадуватися. І оскільки експерти прогнозують затяжну кризу, то більшість пересічних громадян всерйоз задумуються: як перебути цю трикляту кризу, як вижити під її сильним тиском, як утриматися на плаву?
Які ж відповіді дають на ці та подібні запитання пирятинці, - ми дізнавалися безпосередньо у них.

ПОМЕРЛИ «НЕВЧАСНО»…,

або З початку цього року Ощадбанк не виплачує кошти на поховання

“Два місяці тому помер мій чоловік. Відтоді я оббиваю пороги Ощадбанку, аби отримати належні мені по праву 500 гривень. Але марно – увесь цей час мені радять прийти пізніше. Вже набридло. Допоки можна так знущатися над людьми?! Це ж не лише я одна так ходжу місяцями. Це ж гроші не для розваг… І ніхто не може дати конкретну відповідь на питання: коли ці гроші можна отримати?”
Тамара К., м. Пирятин.

Із запитанням: чому Ощадбанк не виплачує кошти на поховання, ми звернулися до керуючої Пирятинського відділення ВАТ «Ощадбанк» Тетяни ЛИТВИНЕНКО, яка повідомила, що затримка виплат на поховання пов’язана з тим, що немає постанови Кабінету Міністрів щодо проведення реєстрації таких виплат. Наразі невідомо, коли таке розпорядження буде. і до того часу виплати не проводитимуться.


НЕПРОСТО ЗАРАЗ ХВОРІТИ…

І по кишені б’є (ціни на ліки піднялися до захмарних вершин), і морально важко – бо у лікарняних кабінетах нам у черговий раз доводять – про інтереси хворих там думають рідко.

Але ж від такої напасті як грип не заховаєшся нікуди. От і мене він звалив. Голова тріщала, мов у ній хтось стукав сотнями маленьких молоточків, температура висока, під носом – мокра весна. Хотілося залізти під теплу ковдру, заплющити очі, нікого не бачити і не чути. На роботу в такому стані не підеш, та й у поліклініку теж. Тому вирішила – у понеділок зранку викличу дільничного терапевта, відкриють мені лікарняний, буду тиждень під ковдрою здоров’я «поправлять»…

ІШОВ, ПІДСЛИЗНУВСЯ, УПАВ…

Коли герой улюбленої багатьма кінокомедії «Діамантова рука» після свого падіння отямився, то мав гіпс, а в ньому – діаманти.
Коли ж пирятинці, йдучи слизькими, не посипаними піском тротуарами й дорогами падають, то після цього у них теж бувають гіпси, але замість діамантів – синці та подряпини.
Коли ж отямиться наша міська влада і врешті-решт подбає про безпеку своїх мешканців на вулицях Пирятина?!
P. S. Коли матеріал готувався до друку, тротуари по центральній вулиці Пирятина – Ле¬ніна – посипали … жужелицею. Почув би той, хто це придумав зробити, скільки «добрих» слів у його адресу спересердя висловили пирятинці, котрі, спотикаючись, обминали ту жужелицю.
Оксана БОНДАРЕНКО.


« 1 2 ... 425 426 427 428 429 ... 450 451 »

 
Розробка дизайна — СтудіяWebus