Передплата на "Пирятинські вісті" продовжується!
 
Пошук по сайту

Меню

Останні новини

Коментарі

Вкажіть, будь-ласка, відповідно до яких Правил благоустрою (номер, дата) і яку д...

Есть у каждой женщины
Памятная дата —
В этот день ты сыну
Ж...

можно детали? Если удобно обратитесь по номеру 0662364128

Уважаемые, коммунальщики! У Вас будни, а нам каждый день праздник! Употребляя в ...

це завдяки мало розумному крадію вдалося закрити справу! інакше кажучи ні на що ...

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

1944 року прийшла похоронка


В сім’ю Шевченків прийшла похоронка на ім’я дружини Раїси Гнатівни: «Полтавская обл., Ковалёвский район, с. Ковалёвка (нині це Драбівський район Черкаської області). В/ч 40396. Извещение. Ваш муж, красноармеец Шевченко Александр Трофимович был ранен и умер от ран 19.02.1944 г. Похоронен на городском кладбище “Красная горка” города Мелитополь Запорожской области”.
До цього повідомлення були листи з фронту, перевірені військовою цензурою, були надії на життя. Ті пожовклі клаптики паперу зберігаються в доньки Людмили Олександрівни Плетінь. А тоді мати Раїса Гнатівна пригорнула до себе дітей – Ніну, Володю, Люду, Вітю і гірко-гірко плакала, обливаючись слізьми.
Дивилася на фотографію, де вона з чоловіком в день одруження. Молоді і щасливі. Раїса вийшла заміж за видного парубка Сашка, народила йому четверо дітей, виховала їх в любові до життя, до праці, до людей, до оточуючого середовища.
Нині живі Володимир Олександрович (проживає в Яготині) та Людмила Олександрівна (проживає в Пирятині). Подружжя жило в любові та злагоді, лише шкода, щастя швидко минулося через прокляту війну. Олександр Трохимович мав початкову освіту, перед війною працював рахівником у місцевому колгоспі, був тямущим і вдалим до будь-якої сільськогосподарської роботи, а ще закінчив курси закрійників і шив одяг на зінгерівській швейній машинці. Вмів пожартувати, гарно співав. Числився заспівувачем фронтової роти. Тяжкі видалися визвольні бої під Мелітополем, фашисти огризалися, плануючи якісь реванші, та велика розгромна червоноармійська сила була непоборною. Це був уже не 1941 рік, а 1944-й. При взятті Мелітополя Олександра Шевченка не стало. Дружина, діти віддали чоловіка, батька на захист Батьківщини, а він не повернувся з фронтових доріг.
Під час окупації Ковалівки якось вдалося п’ятнадцятирічну Ніну переховувати в будинку, сараях, а влітку - в очеретах, в ожині, біля річечки Чумгак, притоки Оржиці, щоб не вивезли на підневільні роботи в Німеччину. Коли вигнали німців з села, всі трудилися в колгоспі та вдома. Володимир Олександрович, 1929 року народження, став за господаря в домі. Тримали корову, порося, курей, гусей. Він волами, кіньми в колгоспі орав, сіяв, збирав урожай. Закінчив семирічку та вивчився на електрика. Вмів професійно і плотницьку роботу виконувати. Служив моряком на Балтійському флоті, тралив післявоєнні міни, тому має статус учасника бойових дій. Ніна Олександрівна працювала листоношею в селі. Після хвороби молодою померла. Віктор Олександрович після десятирічки навчався в Березоворудському сільськогосподарському технікумі. Став зоотехніком і за державним розподілом трудився в Луганській області. Потім була армія, ракетні війська. В період Карибської кризи 1962 року служив на Кубі. Демобілізувавшись, одружився. Є донька Інна. Обслуговування ракет дало свої трагічні результати – помер 45-річним.
Людмила Олександрівна, закінчивши педагогічний вуз, трудилася секретарем Ковалівської сільради, потім 25 років вчителювала. Ветеран праці має 43 роки загального трудового стажу. Проживає в Пирятині, бо тут мешкає її син Сергій. Активістка громадського життя, співає в хорі ”Ветеран” РБК.
Учні з Мелітополя надсилають їй листи, описують, як доглядають за братською могилою, де покоїться її батько Олександр Трохимович Шевченко.
Пролетіло більше семи десятків років, як закінчилася кривава Друга світова війна. Земля наша, мабуть, не менше, ніж кров’ю, полита вдовиними, дитячими та материнськими сльозами. І знову проливається кров українців, бо московський фашизм затіяв війну.
«Ніщо не вічне під сонцем», - як казали древні. А от чомусь війни на землі - вічні. В світі хтось та воює.
Василь МИЛЕНКО,
громадський кореспондент

Джерело:

Поділитися:

Категорія: Пирятинські вісті | Додав: Ред (08.06.2017) | Автор:

Переглядів: 28 | Коментарі: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Розробка дизайна — СтудіяWebus