Передплата на "Пирятинські вісті" продовжується!
 
Пошук по сайту

Меню

Останні новини

Коментарі

Вкажіть, будь-ласка, відповідно до яких Правил благоустрою (номер, дата) і яку д...

Есть у каждой женщины
Памятная дата —
В этот день ты сыну
Ж...

можно детали? Если удобно обратитесь по номеру 0662364128

Уважаемые, коммунальщики! У Вас будни, а нам каждый день праздник! Употребляя в ...

це завдяки мало розумному крадію вдалося закрити справу! інакше кажучи ні на що ...

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Як раніше святкували Новий рік


Сьогодні відзначення циклу Новорічно-Різдвяних свят в Україні починається зі святкування Нового року. Але так було не завжди.
Православні, як і католики, першим і головним святом мають Різдво. Та з переходом у 1918 році мирського життя до григоріанського календаря почалася плутанина. Офіційно новий рік в Радянському Союзі наставав 1 січня, а населення, особливо набожне сільське, ще кілька десятиліть святкувало прихід нового року на Василя 14 січня, адже православні продовжували користуватись календарем юліанським.
В таких провінційних містечках як Пирятин новорічні ялинки в оселях масово почали встановлювати вже в післявоєнні 60-ті роки. Зокрема, перші інструкції з протипожежної безпеки, що стосувалися саме легкозаймистих ялинкових прикрас, в районній газеті „Вільна праця“ знаходимо в передноворічному номері від 28 грудня 1961 року.
Про те, що пам’ятають старші люди про традиції святкування Різдва і Нового року, розповідає Лідія ПРОДАН, 69-річна жителька Пирятина, родом з Давидівки:
- Пам’ятаю, що серед сільських вдома ніхто початок календарного року 1 січня не святкував. Тільки у школі ялинку встановлювали. Високу, до самої стелі. І прикрашали її і скляними прикрасами, і паперовими. Костюмів новорічних, як тепер у дітвори, в нас не було. Точно не скажу навіть чи у Діда Мороза хтось перевдягався. Але діти співали пісні і вірші розказували. А потім усім школярам солодощі роздавали: цукерки-льодяники і печиво. Початок року за новим стилем в моїй родині почали святкувати, коли вже я мала своїх дітей, в кінці 60-х. На радість малечі ставили вдома ялинку, купували солодощі. Тоді і на підприємствах міста проводили новорічні ранки для дітей. А коли в оселях з’явилися телевізори – радянські люди почали масово зустрічати Новий рік в ніч на 1 січня з келихом ігристого вина в колі родини та друзів.
А коли я була малою, свята Різдвяні починалися із Святвечора. До нього готувалися у кожній господі – все прибирали, білили стелі і стіни. Готували кутю і пиріжки та наїдки вже на саме Різдво. Пам’ятаю, моя бабуся тримала піст суворо – готуючи страви, чи то холодець, чи то ковбаси, навіть „на сіль“ не пробувала нічого. Я й дотепер дивуюся. А увечері 6 січня, як сходила перша зоря, несли кутю до хрещених батька й матері. Готували цю страву із пшениці, рідше - з перлової крупи, з додаванням меду, маку та узвару. На святковий стіл ставили 12 пісних страв. Першим куштував кутю голова родини: поки батько в кутю ложки не встромить, – діти сидять тихо, як миші. Дітвора обожнювала Різдво, адже кожен отримував подарунки: чи то гроші, чи то тканину на нову одежину.
Дехто у Святвечір і до церкви ходив. Але мало хто, адже в селі церкви не було, а в сусідні Гурбинці більшість йшла на службу, коли треба було щось освятити – чи то вербу, чи то паску, чи то яблука.
7 січня ходили в гості до батьків. Провідували у цей день і „пупову“ бабусю – тобто повитуху. До неї ставилися з повагою – шанували, як рідну. Та й просто селом ходили колядники від хати до хати. Веселощі тривали три дні. Родичі та сусіди гостювали один в одного. По господарству робилися тільки найнеобхідніше – годували худобу й топили піч.
Закінчення року старого і початок нового святкували вже на Василя. Так і називали його - Старий новий рік. 13 січня в Щедрий вечір накривали багатий стіл, переважно із м’ясних страв. Жінки і молоді дівчата одягали щонайгарніші яскраві хустки та кохти (традиційний український жіночий одяг, схожий на корсет з рукавами – прим. автора) та йшли щедрувати. А потім збиралися на досвітки – то такі посиденьки. Це мені вже моя мати розповідала, бо я того не застала дуже. А вона з подругами, як були молодими, мали таку пані-матку – літню жінку, що за якусь чи то плату, чи то пряжу пускала до себе в дім незаміжніх дівчат, а вони пряли та вишивали довгими зимовими вечорами. Тоді ж бо клубів і дискотек не було, а гуртом - веселіше. Так от, у Різдвяні святки, що тривали від Святвечора і до Водохреща, на досвітки збиралися не прясти, а просто гомоніти. До дівчат заходили і хлопці – жартували та сміялися до пізньої ночі, а то й до самого ранку. А вже 14 січня юнаки йшли по хатах засівати. Пам’ятаю, один мій однокласник втрапив засівати до шкільної вчительки. Ото в школі його тоді соромили, бо ж офіційно в Радянському Союзі релігійні свята не відзначалися. А засівати, тим більше пшеницею, було не те, що злочином, але діянням неприйнятним. Хоча більшість селян, окрім, може, комсомольців і членів компартії, святкували і Різдво, і Великдень, і Спаса, й інші свята. Навіть до церкви в Гурбинці ходили. Тобто, ніби й „не положено“, але служби в церкві правилися. Тодішня місцева влада дивилася крізь пальці на дотримання жителями православних традицій. Хіба дітей на лінійці перед усією школою журили. Я, наприклад, теж одного разу на стінгазету потрапила - намалювали карикатуру: я з великоднім кошиком кочуся з гори. Це за те, що ходила паски святити. Бо ж не личить радянському учню релігійному „опіуму“ піддаватися.
Закінчувалися Різдвяні святки на Водохреща. В цей день, 19 січня, в річці вирубували ополонку у формі хреста і батюшка освячував воду. Я, коли була малою, не ходила на Водохреща, бо вже закінчилися канікули, треба було в школу йти. Та й дорослих з роботи не відпускали. Хіба, як на вихідний припаде.
Розмову вела Олена КОЛІНЬКО

Джерело:

Поділитися:

Категорія: Пирятинські вісті | Додав: Ред (13.01.2017) | Автор:

Переглядів: 53 | Коментарі: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Розробка дизайна — СтудіяWebus