Передплата на "Пирятинські вісті" продовжується!
 
Пошук по сайту

Меню

Останні новини

Коментарі

Вкажіть, будь-ласка, відповідно до яких Правил благоустрою (номер, дата) і яку д...

Есть у каждой женщины
Памятная дата —
В этот день ты сыну
Ж...

можно детали? Если удобно обратитесь по номеру 0662364128

Уважаемые, коммунальщики! У Вас будни, а нам каждый день праздник! Употребляя в ...

це завдяки мало розумному крадію вдалося закрити справу! інакше кажучи ні на що ...

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Михайло Литвиненко: я завжди був з людьми чесним та щирим


Майже 30 років поспіль Давидівську сільську раду очолював Михайло Литвиненко. Скільки виборів він виграв, нині не пам’ятає і сам, але кожного разу жителі Давидівки, Нових Мартиновичів, Кротів та Гурбинець віддавали саме за нього свої голоси.
Нині Михайло Петрович – на заслуженому відпочинку. Напередодні Дня місцевого самоврядування ми разом з головою районної ради Сергієм Пазюком побували у нього в гостях та поспілкувалися з ветераном місцевого самоврядування.
- Михайле Петровичу, розкажіть, як сталося так, що Ви – педагог за освітою та професією, вирішили змінити своє життя, очоливши сільську громаду?
- Почну з того, що рішення стати сільським головою було не моїм. Оскільки сталося це ще за часів Радянського Союзу, то рішення висунути мене на посаду сільського голови прийняла традиційно для того часу партія. Мене, сільського вчителя, викликали в райком і запропонували, скажімо так, кардинально змінити своє життя. І так 5 серпня 1986 року я вперше став Давидівським сільським головою і в подальшому пропрацював на цій посаді без кількох місяців 30 років.
- Чи складно було спочатку, адже життя Ваше з обранням на цю посаду змінилося?
- Звісно, робота для мене була новою. Але я знав своє село, в якому народився і прожив усе своє життя, я знав тих людей, які жили в ньому, знав, хто чим живе, в кого які проблеми. Тому великих складнощів не було.
- Друга половина 80-х років минулого століття, хто б і що там не говорив, - це період, коли села на Пирятинщині активно розбудовувалися. Як працювалося у цей час?
- Дійсно, у селах зводили нове житло для молодих спеціалістів, прокладали дороги, будували заклади соціальної сфери, розвивалася інфраструктура. Життя в селі било ключем.
- Чи були якісь особливості у роботі сільського голови у той час, з якими нинішнім сільським головам стикатися не доводиться?
- Так, звичайно, життя у Радянському Союзі відрізнялося від реалій сьогодення. Мені як сільському голові, наприклад, щоранку о 7.30 потрібно було телефонувати у райвиконком про те, скільки молока та яєць населення моїх сіл здало у заготконтору. А для того, щоб населення здавало ті яйця й молоко, треба було ходити по людях, агітувати це робити… Зараз сільські голови такими справами не займаються. Ще наведу приклад: партійне керівництво вимагало від сільських керівників, у тому числі й від сільського голови, щоб ми у своїх домашніх господарствах тримали корову, показуючи тим самим селянам хороший приклад та спонукаючи і їх до того, аби вони робили те саме. На той час ми з дружиною закінчували будівництво власного обійстя, ще й сарай толком не був закінчений. А мені говорять: «Петровичу, бери корову»! Хоч не хоч, а мусив приводити скотину додому. Та так звик до того, що в сараї є худоба, що тримав корів майже до самого виходу на пенсію.
- Михайле Петровичу, на час Вашої роботи припала ще одна непересічна подія, яка випадає далеко не всім сільським головам, – на теренах Вашої сільської ради прямо посеред поля з’явилося нове село – Нові Мартиновичі. Розкажіть про це.
- 350 гектарів давидівських полів було віддано під те, аби з нічого звести в полі нове село. Моє особисте бачення розташування цього населеного пункту було трохи іншим, ніж у тих, хто проектував його географічне розташування, прив’язавши його до Прилуцької траси. Думаю, людям би було зручніше, аби воно примкнуло до залізниці, адже цей вид транспорту в наш час – зручніший та дешевший. У нас із Давидівки он зараз із залізничної станції кожного дня люди і в Пирятин, і в Прилуки, і в Гребінку мотаються, вишукують, де продукти дешевші. Але ніхто в мене, звісно, не питав тоді… Село збудували і люди в ньому оселилися. Не все було гладко… Болючим питанням для новомартинівчан була відсутність сільськогосподарських земель, які б можна було розпаювати. Були через це і сварки, і нарікання: люди, відірвані від власної землі, хотіли мати хоча б те, що мають селяни по всій Україні. Але нічого не вийшло.
В цілому новомартинівчани на давидівській землі прижилися, вони створили свій орган управління – комітет громадського самоврядування і довгий час були такою собі «державою в державі». Але у цьому селі я завжди мав підтримку і на виборах жителі цього села віддавали за мене навіть більше голосів, ніж у Давидівці.
- Змінювалися часи, змінювалися умови роботи, до яких Вам доводилося пристосовуватися. Адже працювати в умовах Радянського Союзу, коли партія вирішувала все і за всіх, у буремні 90-ті, коли звичний уклад життя руйнувався, і у 2000-ні, коли знову треба було відроджувати зруйноване у 90-ті, доводилося по-різному. Як це все відбувалося?
- З розвалом колгоспів працювати стало важче, адже голова колгоспу завжди був господарем села, до нього ми зверталися за будь-якою допомогою. А тут господарів стало кілька, до всіх треба знайти підхід, знати, з ким і як поговорити. Але нічого, справлялися. Знаєте, я ось нещодавно перебирав папери і знайшов одну зі своїх передвиборчих програм, почитав і зрозумів, що я робив все, що обіцяв людям, - і дороги ремонтував, і вуличне освітлення відновлював, і заклади соціальної сфери підтримував.
- Робота сільського голови – це ненормований робочий графік, це зайнятість і у вихідні, і святкові дні. Як сім`я ставилася до Вашої постійної відсутності?
- З розумінням. Моя дружина теж була постійно зайнята на роботі – працювала начальником залізничної станції. До речі, обоє дітей теж пішли по її стопах: донька Валентина зараз - начальник залізничної станції «Грабарівка» і син Борис теж там працює. Тільки я «випав» із родинної професії.
- Михайле Петровичу, окрім роботи на цій відповідальній посаді, Ви все життя не полишали і не полишаєте досі, наскільки мені відомо, ще однієї справи – музики…
- Так, з музикою, грою на баяні я разом все життя. З дитинства люблю цю справу – граю і співаю. Маю музичну освіту – закінчив Гадяцьке культосвітнє училище. Я довгий час, паралельно з роботою сільського голови, викладав музику у школі. Окрім цього, брав і беру активну участь у сільській художній самодіяльності. З моїм вірним другом-баяном ми на багатьох сценах були. І зараз, на пенсії, не перестаю співати. Ось і сьогодні зранку грав. На душі веселіше стає, як інструмент в руки візьму, і про хвороби забуваю. Цього року баян відремонтував – аж у Лохвицю возив. Думаю, ще послужить мені. Хочеться на роковинах пам’яті Тараса Шевченка виконати десь на сцені пісню про матір Кобзаря, музику до якої сам написав. Ми її репетируємо з моєю односельчанкою – учасницею ансамблю «Горлиця» Катериною Желєзняк.
- Пропрацювавши стільки років у сільській раді, скажіть відверто, складно було прощатися зі справою, якій віддали значну частину свого життя?
- Звісно, перегортати цю сторінку було непросто. Я і зараз, проходячи повз сільську раду, ловлю себе на думці, що хочу зайти. Іноді заходжу, іноді – стримуюся, розумію, що люди зайняті, працюють, їм – не до мене…
- Михайле Петровичу, що б Ви порадили своїм колегам-наступникам, очільникам сільських громад, багато з яких працюють свою першу каденцію: в чому секрет такої тривалої довіри людей до Вас?
- Я завжди намагався бути з людьми щирим, нікому не робив зла і підлості. І зараз, після стількох років роботи, можу чесно дивитися в очі тим людям, які багато разів віддавали за мене свої голоси на виборах. Ніколи не рахувався зі своїм часом: треба було йти і робити – йшов і робив. От такий мій секрет довгого служіння Давидівській громаді…
Розмову вела
Людмила ВОЛИК.
Фото автора

Джерело:

Поділитися:

Категорія: Пирятинські вісті | Додав: Ред (02.12.2016) | Автор:

Переглядів: 59 | Коментарі: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Розробка дизайна — СтудіяWebus