Передплата на "Пирятинські вісті" продовжується!
 
Пошук по сайту

Меню

Останні новини

Коментарі

Вкажіть, будь-ласка, відповідно до яких Правил благоустрою (номер, дата) і яку д...

Есть у каждой женщины
Памятная дата —
В этот день ты сыну
Ж...

можно детали? Если удобно обратитесь по номеру 0662364128

Уважаемые, коммунальщики! У Вас будни, а нам каждый день праздник! Употребляя в ...

це завдяки мало розумному крадію вдалося закрити справу! інакше кажучи ні на що ...

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Ніхто не забутий і ніщо не забуте?

Днями редакція отримала такого листа:
«Пишу вам крик душі, бо не можу не писати. Чотири роки тому я перевезла свою двоюрідну сестру в с. Білоцерківці з Гребінківського району. Проживала вона сама. Немає в неї ніякого роду. Хата, яка була під соломою, давно розвалилася. Вода від снігу і дощу лилася по стінах, на стіл, на ліжко. Їй уже за 80, тяжке життя одинокій жінці в селі дало про себе знати - сама вона вже не змогла себе опікувати.
Непросте життя прожила вона… Коли почалася війна, їй було 4 роки. Крім неї, в сім’ї було ще два старші брати. З перших же днів батька забрали на фронт, там він і поліг смертю хоробрих. А мати зосталася сама з малими дітьми. Тяжко було і морально, і матеріально.
Тільки сестра моя пішла в школу, як захворіла - пережила мікроінсульт. Вчилася заново ходити, говорити. Так і не пішла більше до школи. Залишилася розумово відсталою людиною. Але вижила. Поки була жива мати, - виживали, а коли померла ненька, - бідувала. Брати теж давно пішли з життя. Так склалося життя, що, крім мене, в неї немає нікого. Пожаліла, забрала до себе, прописала.
Село наше їй сподобалося, люди – привітні, спілкуються, відвідують. Але, як прикро, що наша сільська влада жодного разу сама не поцікавилася: хто переїхав у село, що за людина, як їй живеться?! От на 9 Травня орендарі земельних паїв розвозили стареньким подарунки. Список, кого відзначити, надається сільською радою. Але в цей список четвертий рік мою сестру ніхто не вносить. Хоча розмову зі мною представники сільської ради вели про неї, навіть взимку брали її посвідчення і робили ксерокопію.
Коли я поцікавилася, чому її немає в списку, почула різні відповіді від нашої влади. Спочатку звернули на управління соціального захисту РДА, що ті, мовляв, подають списки і, мабуть, пропустили. Але в управлінні повідомили, що такі питання вирішують в сільській раді. Потім мені секретар сільради Світлана Миколаївна сказала, що їй, як дитині війни, не положено подарунка. Хоча я бачила той список і в ньому є люди з її року народження, яких привітали зі святом. Потім мені говорили, що в неї немає паю, але в списку є люди без паю, які теж отримали подарунок. Хто дав право так поводитися з людьми? Вона не голодна і не гола. Але для чого ділити людей? Людині не подарунок дорогий, - важлива увага.
Її батько, який, до речі, мав офіцерський чин, загинув. У неї є посвідчення (член сім’ї загиблого). Приходили списки на гроші з військкомату, вона була туди вписана. А в селі її обминули, образили нещасну людину. Чому такий великий контраст між владою і людьми? Старі люди – це малі діти. І така поведінка рівнозначна тому, як у садочку сидять дітки, комусь дали бублик, а комусь – ні.
Коли вона жила у своєму селі, щороку її запрошували на День Перемоги, частували польовою кашею, давали подарунок. Як я можу їй пояснити, що в нас зовсім по-іншому обходяться з людьми?! Вона не в Росію виїхала, просто в інший район. Оце і кажуть: ніхто не забутий і ніщо не забуте. Забули!
Хотілося б звернутися з проханням від односельчан. Щороку в селі була традиція на 9 Травня варити польову кашу. Але наша влада вивела цю традицію. Уже 2 роки про це ніхто не згадує. Раніше були бідніші, але жили веселіше. Тапер, маючи такі статки, не спромоглися купити хоча б трішки продуктів. Люди не голодні (влада натякає на те, що вони не годують і не напувають). Але це свято було б приводом для того, щоб люди посиділи разом, поспілкувалися між собою, згадали пережите.
З якою образою йшли люди з того мітингу, який ішов не менше 20-ти хвилин! Проживає у нас в селі 142 особи, а на мітингу присутніми було чоловік 30...
Оце такий крик душі!..
О. ДАНИЛЕНКО, колишній депутат, пенсіонерка, с. Білоцерківці»
За коментарем з приводу озвученої у листі проблеми ми звернулися до Білоцерківського сільського голови Василя ГРИЦАЯ. Ось, що він повідомив з цього приводу:
- Дійсно, з цією проблемою Ольга Даниленко зверталася і до нас. Я їй пояснював і говорю зараз наступне: подарунки надавали агрокомпанії, які орендують землю в наших людей, а не сільська рада. Ми лише подавали їм списки, до яких входили жителі села – інваліди війни, учасники війни, учасники бойових дій, воїни-інтернаціоналісти, учасники АТО, ліквідатори аварії на ЧАЕС. Такі категорії як діти війни, діти загиблих на війні подарунків не отримували.

Джерело:

Поділитися:

Категорія: Пирятинські вісті | Додав: Ред (01.06.2017) | Автор:

Переглядів: 27 | Коментарі: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Розробка дизайна — СтудіяWebus