Передплата на "Пирятинські вісті" продовжується!
 
Пошук по сайту

Меню

Останні новини

Коментарі

Вкажіть, будь-ласка, відповідно до яких Правил благоустрою (номер, дата) і яку д...

Есть у каждой женщины
Памятная дата —
В этот день ты сыну
Ж...

можно детали? Если удобно обратитесь по номеру 0662364128

Уважаемые, коммунальщики! У Вас будни, а нам каждый день праздник! Употребляя в ...

це завдяки мало розумному крадію вдалося закрити справу! інакше кажучи ні на що ...

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Постійні дописувачі «Пирятинських вістей»

Протягом багатьох десятиліть наша районна газета має своїх постійних дописувачів. Це люди, які мають за плечима значний життєвий досвід, побачили на віку багацько і мають чим поділитися з читачами.
Чимало схвальних відгуків читачів районки редакція «Пирятинських вістей» отримує про матеріали нашого громадського кореспондента Василя Миленка.
Перша його стаття з’явилася на сторінках газети в січні 1972 року. З того часу Василь Степанович - наш постійний дописувач.
«Як зараз пам’ятаю тему першої статті – писав про кращих доярок району – Ніну Гавриленко з Першотравневого та Марію Кадуру зі Смотриків. Тема була вибрана не випадково, адже тоді я працював в райкомі комсомолу та відповідав за соцзмагання, тому передовики були частиною моєї роботи», - згадує В. Миленко. З того часу проминуло багато років. Нині він - член Національної спілки журналістів України. У своїх публікаціях Василь Степанович переважно розповідає про ветеранів війни, праці, військових, відданих трудівників, простих, щирих людей та їх сім’ї, про історичні події краю.
Родом Василь Миленко з Дейманівки, з простої селянської родини. Після закінчення навчання працював диспетчером «АТП-16040», потім - в райкомі комсомольської організації. Певний час проживав у Сумах, де працював в обласному управлінні молочної промисловості та в обкомі профспілки працівників автошосдору. Після повернення на малу батьківщину продовжив трудитися в Дейманівському колгоспі, райспоживспілці, пізніше - в райвиконкомі, а останні 14 років обіймав посаду начальника управління праці та соціального захисту населення РДА. І весь цей час Василь Степанович зустрічав на своїй життєвій стежині багато хороших людей, достойних стати героями газетних публікацій. Нині зібраними історіями В. Миленко щедро ділиться з нашими читачами. «Я знаю багатьох чудових людей та із задоволенням пишу про них. Це - нелегка робота: з кожним поговорити, влучно написати, вичитати, відредагувати. Але я люблю цю справу. Все життя збираю цікаві історії. І якраз, коли працював в управлінні соцзахисту, держава виплачувала допомогу остарбайтерам. Для цього вивчалися архіви, збиралася інформація. Саме тоді до моїх рук потрапив архів розстріляних у Пироговій Леваді. З цього і почалося тривале (аж 18 років) дослідження цієї жахливої сторінки в історії Пирятинщини. Пам’ятаю, як шукав родичів розстріляних, по крупинках збирав інформацію, світлини. Районна газета постійно друкувала спогади рідних, близьких, очевидців про трагедію під Тарасівкою. Ці матеріали стали основою написання книги «Пирогова Левада»», - згадує Василь Степанович.
В. Миленко - серед краєзнавців району. За його співавторства вийшли книги «Їм крила дала Пирятинщина», «Згадаймо ті роки» та «Пирогова Левада». На громадських засадах В. Миленко є ректором Університету ІІІ віку територіального центру соціального обслуговування. Довгий час він був учасником ансамблю «Приудайські козаки», нині співає в хорі «Ветеран» районного Будинку культури, займається патріотичним вихованням шкільної молоді. Окрім творчої роботи, Василь Степанович займається соціальним волонтерством, як він сам говорить: «Допомагає пенсіонер пенсіонеру» - приходить на поміч по господарству старшим людям. Хоч вже скоро В. Миленкові виповниться 70 літ, та він жвавий, веселий і моторний чоловік. Як говорить його дружина Оксана Юріївна: «Чоловік мій небайдужий до всього і вічний активіст».
Має двох дітей: Софія працює юристом в Чернігові, Андрій трудиться в рекламній сфері, мандрує близьким зарубіжжям та пише про свої мандри. Василь Степанович говорить, що в житті важливі три речі: від кого народився, у кого вчився і з ким одружився. І у всьому його доля щедро наділила. Тому Василь Степанович, дай Боже йому хорошого здоров’я, дивиться на світ з любов’ю, цінує в людях щирість, їх доброзичливе ставлення до оточуючих.
З 1998 року публікуються в районці статті нашого постійного дописувача Анатолія Бражника.
Анатолій Васильович нині пенсіонер, нещодавно відзначив 80-річний ювілей. Він - один з найактивніших наших дописувачів. Чи не щотижня приносить до редакції свої матеріали, переважно цікаві життєві історії, очевидцем яких самому випало бути. Хоч за професією Анатолій Бражник - будівельник, але публіцистика для нього справа знайома – кількадесят років він був позаштатним кореспондентом газети «Вечірній Київ». Живучи у столиці, дуже любив читати цю газету і одного разу вирішив написати до редакції свою замітку про колектив, з яким працював на той час. Статтю опублікували, а Анатолію Васильовичу видали посвідчення позаштатного кореспондента і відтоді він почав готувати матеріали для видання. Ходив по підприємствах, організаціях, розбирався у якихось ситуаціях, які варті були газетних шпальт, і описував їх.
А коли після виходу на пенсію переїхав на Пирятинщину, засумував за публіцистикою і вирішив відправити свої матеріали до нашої районки. Відтоді і став Анатолій Бражник нашим постійним дописувачем. А тем для розповідей йому вистачає, адже за своє життя об’їздив Анатолій Васильович чи не увесь Радянський Союз. «Все, про що розповідаю, пережив і бачив на власні очі, тому рубрика «Невигадана історія» якнайкраще підходить до моїх заміток. Адже життя – цікаве і багатогранне, треба лишень уміти бачити і відчувати його», - говорить Анатолій Бражник.
Особливе місце на сторінках «Пирятинських вістей» займають зворушливі життєві історії нашої постійної дописувачки, ветерана праці, колишнього коректора районної газети Віри Дем’яненко.
Не один десяток років Віра Григорівна віддала редакції. Хоч закінчила лише 10 класів школи, та завжди мала хист до грамоти і мов – добре знає українську і російську. Спершу працювала машиністкою, потім - диктором радіоефіру, згодом - коректором. Хоч її першочерговим завданням була вичитка газети, та Віра Дем’яненко залюбки готувала і власні матеріали. Йшла в колективи, їхала в колгоспи та на виробництва, яких раніше в районі було чимало, і писала, писала, писала. Тому після виходу на заслужений відпочинок перервати зв’язку з редакцією аж ніяк не може – постійно надсилає цікаві життєві історії у рубрику «Долі людські». Її статті мають серед читачів і власних шанувальників, адже проймають своєю щирістю до глибини душі. Матеріали для своїх публікацій Віра Дем’яненко черпає з власного життєвого досвіду, з розповідей знайомих, з історій, почутих в розмовах. «Писати я люблю, і, мабуть, так мені Богом дано. Бо спеціальної освіти я не мала. Батька свого не пам’ятаю – загинув, коли була ще малою. Старший брат не повернувся з Другої світової війни. Тому працювати пішла одразу після закінчення школи.
Вийшла заміж і мала доброго чоловіка і двох дітей. Син - військовий і деякий час служив в Омську, а я до нього їздила. І навіть в дорозі у потязі із захопленням слухала розповіді попутчиків, запам’ятовувала. Тому зараз маю вдосталь матеріалу для статтей. Не писати не можу, так вже я звикла. Одного разу кілька місяців я перестала надсилати власні матеріали до газети, бо доглядала хворого чоловіка. То один постійний читач навіть розхвилювався, чому це я не пишу. Тож, поки є шанувальники моїх публікацій, продовжуватиму тримати зв’язок з «Пирятинськими вістями», - зізнається Віра Дем’яненко.
Олена КОЛІНЬКО

Джерело:

Поділитися:

Категорія: Пирятинські вісті | Додав: Ред (12.05.2017) | Автор:

Переглядів: 15 | Коментарі: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
Розробка дизайна — СтудіяWebus